пʼятниця, 27 вересня 2013 р.

Чи нокаутує Україна Росію?

Неабиякого символічного значення для українців і росіян матиме майбутній боксерський поєдинок Кличко-Повєткін. Воно для решти світу – звична спортивна подія. А для країн сусідок, на тлі геополітичної війни, перемога в цій битві, без перебільшення – справа честі.

Пригадаймо з історії, як розпочиналися битви за давніх часів. Перед початком січі на поле виходили два наймогутніших витязі з протилежних таборів і змагалися між собою. Таким чином кожна сторона намагалася здобути психологічну перевагу над супротивником ще до самої битви.

5 жовтня 2013 року в Москві відбудеться саме таке міряння силами. Боксери з України і Росії товктимуть один одному пики. За спиною одного з бійців стоятиме в очікуванні Києво-руська рать, а за іншим – московська орда. Шансів на виграш у росіянина не так багато. Тому цікаво, на які дії наважиться Москва, аби не програти бій, котрий, не сумнівайтеся, матиме вагомий вплив на подальший перебіг подій в історичному протистоянні. Адже виграш Кличка автоматично додасть національної впевненості і самоповаги українцям, відтак стане відчутним ударом по планах якомога більшої деморалізації українського суспільства.

Завжди, коли кремль опинявся в заздалегідь програшних умовах, то, аби уникнути поразки, використовував два перевірених засоби: підкуп або отруту.

Який застосують цього разу?

середа, 8 травня 2013 р.

Я завзятий мандрівник

Якби не письменники

Знав би я світову географію?

Бо де твоя Ліма, Алехо?

Де та Колумбія, Ґабріеле-Ґарсіа?

Мучас Ґрасіас!

Вітання полковнику Буендіа.


Жак-Ів Кусто зазирав

У найтемніше нутро океану.

Багато хто може піти

І пірнути у воду.

Та не кожен спритник

Здатен пізнати

Глибини душі

Свого краю й народу.


Сенк ю, Марку!

За подорож по Міссісіпі.

Чарльзе, за Лондон – сенк.

Месьє Віктόре й Оноре, –

За місто на Сені, –

Ґратіт’юд е онор!


Безперешкодно отримую візи

В книгарні –

Амбасаді усіх країн.

Мить, і дивлюсь краєвиди гарні,

І як Чічен-Іца встає з руїн.


Мої диліжанси і пароплави,

повітряні кулі і літаки –

м'яка канапа.

А книга – паспорт,

валюта й дорожня мапа.


четвер, 4 квітня 2013 р.

Образ України у кавер версії "Царєвни ляґушкі"


...і надійшов час князевичам одружуватись.

І мовить до своїх синів князь-батько: "Озьміть луки свої та пускайте по єдній стрілі в світ куди очі глядять. І йдіть у той бік, де она стріла полетіла - наречену собі шукати. А де буде знайдете стрілу свою, там і одружитесь мені на втіху."

І вчинили князевичі по волі батьковій: найстарший син, знайшов стрілу свою на обійсті чужинського купця дібрами численними багатого Янука ібн Ахмета і по обрізанню - обряду чужинському побрався із його донькою (худою, страшною, а з неабияким посагом); середущий - в хоромах царька Путі із царства сусіднього знайшов своє ряболице щастя і теж із чималим віном узяв собі в жони Путіну дочку; третій же, наймолодший, віднайшов свою стрілу в болоті серед смороду нестерпного в лапах жаби гидкої.

Засмутився зело князевич наймолодший. Як же ж ото із жабою шлюбитись, як з нею на люди виходити? - мислить. Аж раптом чує, а жаба до нього людським голосом промовля: "Нє смотрі, что я жаба уродлівая, поцелуй тока і увідішь, нє пожалєєшь."

Як не хотів князевич жабу цілувати, а батька не смів ослухатись - чмокнув земноводну, і мало не впав од подиву: зненацька бридка жаба перетворилася на юну панянку краси небаченої... і мовила привітно: "От бачиш, не обманула я тебе. Зла чаклунка вчинила мене ляґушкою потворною і наклала закляття таке, що поки не поцілує мене, не якийсь збоченець до жаб охочий, а щира душа красен-юнак, не повернуся я до свого звичного вигляду".

Ось так і віднайшов наймолодший свою долю - свою Україну.


четвер, 7 березня 2013 р.

Spring nostalgy


Дні довшають –

маліють спідниці.

І ночі такі синьо джинсові

із заклепками зорями.

Фірмовим лейблом

на одній із півкуль

Місяць франтує.

Флюїди млосно оспівують

темну місяця сторону.

А інші, квитки пропонують

туди березневі.

І як тут уникнеш спокуси?

Коли аж кортить зазирнути

по той бік таємності.

середа, 6 лютого 2013 р.

Рефлексії

Чому смерть традиційно зображають у каптурі насунутому на очі?

Мабуть тому, що в неї обличчя нашої заповітної юнацької мрії. І якби воно випадково відкрилося нам раніше призначеного часу, ми б стрімголов кинулися до неї в обійми.

А так: "Усьому свій час і година своя кожній справі під небом... Час народжуватись і час жити, час мріяти, і час помирати".

Один мій друг, за декілька хвилин перед тим, як відійти до іншого світу, захоплено розповідав мені про несподівану зустріч із "першим коханням". Про те, як вона розуміє його з пів-слова, як йому затишно поруч із нею... Що він готовий покинути все і йти за нею хоч куди, аби бути разом. Будував плани на майбутнє. А за мить, прямо на моїх очах непередбачувана доля перемістила його до світів, про які ми мало що знаємо.

Скоже, через злий випадок абощо, йому відкрилося те, чого ще не мав бачити. А було йому лише 30 літ.