середа, 6 лютого 2013 р.

Рефлексії

Чому смерть традиційно зображають у каптурі насунутому на очі?

Мабуть тому, що в неї обличчя нашої заповітної юнацької мрії. І якби воно випадково відкрилося нам раніше призначеного часу, ми б стрімголов кинулися до неї в обійми.

А так: "Усьому свій час і година своя кожній справі під небом... Час народжуватись і час жити, час мріяти, і час помирати".

Один мій друг, за декілька хвилин перед тим, як відійти до іншого світу, захоплено розповідав мені про несподівану зустріч із "першим коханням". Про те, як вона розуміє його з пів-слова, як йому затишно поруч із нею... Що він готовий покинути все і йти за нею хоч куди, аби бути разом. Будував плани на майбутнє. А за мить, прямо на моїх очах непередбачувана доля перемістила його до світів, про які ми мало що знаємо.

Скоже, через злий випадок абощо, йому відкрилося те, чого ще не мав бачити. А було йому лише 30 літ.