Марія СЕНЕТА
Жахів Роман. Аркан: ґримуар / Роман Жахів. — К.: Видавництво Сергія Пантюка, 2014. — 152 с. ISBN 978-617-564-022-7
Більше відомий на початку 90-х років як поет, автор художньо-публіцистичних і публіцистичних творів Роман Жахів презентує дебютний твір – ґримуар «Аркан». Повернення до історичних витоків української нації, з’ясування етноментальних витоків українського характеру робить цей твір актуальним і злободенним саме тепер, коли Україна стоїть на шляху становлення незалежності у вирі гібридної війни з Росією. Ідентифікація українців з рідною землею спонукає патріотів «душу й тіло положити за нашу свободу». Актуальність теми ґримуару очевидна – українці – нащадки скіфів (або самоназва племені – сколоти). Тяглість історичних традицій, єдність на шляху до подолання перешкод, сила духу і вірність переконанням ще раз застановляє нас замислитись над збереженням «найбільших вартощів – Бог, Батьківщина, Свобода» (ст.114). Сказано словами В. Іванишина.
Події у творі розгортаються навколо повернення золотого келиха, який, за давніми переказами, має бути у сколотів і тільки тоді він буде служити добру. Слід вказати на майстерність автора оригінально показати досить поширений пригодницький сюжет – перешкоди в пошуках втраченого скарбу. Роль порушеної проблеми особливо цінна тим, що мова йде про сколотів – племена, що жили на території нашої Батьківщини і вважаються предками українців. Короткий епізод спалення Батурина прямо відсилає до подій початку XVIII ст., коли Україна після поразки у Полтавській битві переходить під протекторат Російської імперії. Тоді й з’являється постать сліпця-кобзаря, від імені якого ведеться розповідь. Автор вкладає в уста промовця історію про сиву давнину. Рідкісний жанр для українського літературного процесу виявився дуже доречним для пера письменника, щоби передати ідею ґримуару – українці – споконвічний автохтонний народ на своїй Богом даній землі.
Головний герой Лан-сколот постає як відважий боєць, вірний пробратим, а найголовніше чистий серцем, що дає йому підстави заволодіти скарбом предків – золотим келихом. Тут можна навести паралель із романом В. Барки «Жовтий князь», в якому образ церковної чаші у руках малого і чесного Андрійка стає символом відродження і продовження української нації. Слід згадати і про середньовічну легенду з пошуком містичного Ґрааля, зображену в романах Кретьєна де Труа. Перейнявши традиції батька, син стає гідним послідовником його ідей.
Роман Жахів логічно продумує пригоди персонажів, осмислює їхню психологію, тому персонажі постають живими, цілісними, не позбавленими суперечностей.
Це й пояснює назву твору «Аркан» – вид танцю. Поезію з однойменною назвою знаходимо в сучасного поета В. Герасим’юка, де аркан символізує саме життя з його непередбачуваністю. Цікаво у творі переплітається то виразно християнський світогляд, то язичницькі вірування. Зокрема, щодо першого, то нерідко натрапляємо на прямі ремінісценції з Біблії: «немає більшої любові, ніж покласти життя своє за друзів своїх, а хто любов’ю живе – Богу любий понад інших, бо і Сам Він – Любов велична й всеперемагаюча» (ст. 67), чи то перефразовано відповідно до художніх завдань: «Життя наше – це важка і далека подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує мандрівникові долати шлях» (ст. 32), що є відгуком на християнську заповідь про любов до ближнього. Оригінально подає автор розмисли молодого Лана про віру, Бога. А наприкінці твору юнакові вдалося навіть «зустрітися» з Богом. З іншого боку, маємо яскравий язичницький світогляд, що проявляється у численних згадках про поганських богів, зокрема: Мара – «повелителька мороку», Весна – «красна – дівиця ясна», Джурило – брат Весни, що «одмикає джерела, що напувають земні джерела». Хоча згодом з’ясовується, що Мара – це насправді наслідок людського самолюбства і гордині, що разом складають велику Тінь. Персоніфікація весни в образі молодої дівчини є у нашому фольклорі, а саме в календарно-обрядових піснях: гаївках, веснянках.
У ґримуарі «Аркан» письменник подає картини зображення обрядів: посвяти в лицарі, поховання за водою, зустріч весни, нарада із 12 лицарів Кола. Цікавими з фольклорного погляду видаються численні легенди: про осики, про блискавки, про чорного півня, про лелек. Такі перлини усної народної творчості вдало гармоніюють з образною системою художнього твору, роблять його інформативнішим та змістовнішим.
Особливу увагу слід приділити проблемі побратимства, порушеної у творі. Як єдиний моноліт сколоти відправляються у пошуках за золотим келихом. Яскраво індивідуалізовані образи Яр-Тура, Крака, Яроша, Чуба, Одина, Багрія, малого Даньки викликають враження, що це предки майбутніх запорожців, січовиків, повстанців, котрі зі словами на устах: «До бою! З нами Бог!» – боронять Батьківщину. Неписаний кодекс честі вдало зображений автором в епізодах із Краком. У творі дуже доречно автор подає текст присяги Лана, коли його посвячують в лицарі, що закінчується словами : «І нехай на цьому шляху допоможе мені Бог!».
Такий аспект ґримуару володіє значною дидактичною спрямованістю.
Товариство побратимів може бути прикладом провідної еліти суспільства, про що писав Д. Донцов. Маючи перед собою конкретну мету, незважаючи на перешкоди, діючи в інтересах народу (тут – племені сколотів), побратими здатні повести інших за собою до здобуття волі. Картини пожежі Батурина на початку твору згодом повторюються, тим самим створюючи художнє обрамлення ґримуару. Автор залишає фінал відкритим, при цьому натякаючи, що чари закінчаться і Лан зі своїми побратимами продовжать подорож «на береги рідного Бога» із золотим келихом в руках.
Окремо слід відзначити ідіостиль Романа Жахіва. Динамічний стиль оповіді, насиченість фразеологізмами, плавність мови, наявність магічних фраз, містичних мотивів, метафоричність мислення, оригінальна мовно-образна система – ті ознаки, які вирізняють письменника-дебютанта у сучасному літературному процесі України. Інколи трапляються не висловлені до кінця думки, що вимагає особливої спостережливості від читача, спонукає реципієнта до активного включення у процес творення ідейно-образної системи твору. Письменник подає елементи військової термінології, зокрема, назви бойових ударів у гопаку: «Коса», «Млин», «Щупак», «Вохрик», «Стрімляк», що відсилає нас до епохи козацтва. Завдяки вишуканому стилю твору відбувається пізнання ідейного задуму митця.
У ґримуарі простежується виразне історіософське мислення автора, що детермінується зорієнтованістю письменника на конкретні проблеми України постколоніального періоду. Основний ідейний зміст художнього твору важливий і актуальний. Творчий діалог, алюзійність, інтертекстуальність пропонують широке поле для осмислення мистецького факту.
