Віктор СЕРДУЛЕЦЬ
«О, люди, люди небораки.
Нащо здалися вам царі,
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки Люди – не собаки…» Т. ШЕВЧЕНКО
„Жоден народ не буде вільним, поки не звільниться сам!”
Доки українці будуть заручниками віри „в доброго царя-батюшку”, котрий прийде й вислухає, приголубить та вирішить за них усі їхні злободенні турботи, доти в Україні пануватимуть крутії і пройдисвіти, лицедії від політики й обіцяльники різних мастей, облудні пророки й фальшиві благодійники. Доти народ України буде жити в духовних і матеріальних злиднях, в умовах правової незахищеності, а корінна нація – українці – ще й в атмосфері тотального національного гноблення.
У країні від початків „незалежності” діє антиукраїнська антинародна система внутрішньої окупації. Володіючи значними засобами інформаційного впливу, вона щоденно втовкмачує в голову електорату, що єдина законна можливість щось змінити в країні – це прийти на виборчу дільницю й проголосувати за чергового „доброго дядька”. А отже, набір засобів впливу на процес державотворення цим і обмежується для „носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні…”. Таким чином система мінімалізує участь народу у справі керування державою до невигадливого процесу вкидання бюлетеня в урну раз на декілька років і уникає підконтрольності з боку народу, а тому почуває себе безкарно й витіває нахабно та цинічно все, що їй заманеться.
Зі зміною осіб на посадах різних рівнів у цій системі сама система залишається незмінною.
Усе сказане в попередньому абзаці - це аверс проблеми. Але є й реверс – байдужість решти суспільства, тих таки виборців, до власних можливостей впливати на хід процесів у державі та свідоме обмеження своїх обов’язків до примітивного малювання галочки чи хрестика в бюлетені раз на декілька років. З незмінним „умиванням рук” після, начебто виконаного громадянського обов’язку: ми їх ото, мовляв, обрали, дак нехай вони тепер за нас думають, як нам жити… Наше діло маленьке…”
А „обрані”, бідолахи, опиняються тим часом сам на сам, мало того, що зі своїми турботами (конкуренція в середині самої системи не гарантує стабільності, а тому одразу ж постає гостра потреба повернення затрат, вирішення власних нагальних забаганок і необхідність якнайшвидшого забезпечення безтурботного майбутнього – свого, дружини, дітей, родичів близьких і далеких…), так іще ж і людські треба вирішувати, хоча б для видимості, щоб не так кидалася в очі цілковита байдужість до численних потреб „маленького українця”, на які, вони, „народні обранці”, здебільшого плювати хотіли з висоти свого суспільного й матеріального становища. А ті, котрі теоретично й готові щось зробити (є й такі і їх чимало), то впрягшись в упряжку системи, торувати шлях по-своїй волі не можуть. Система – це множина взаємопов’язаних частин, якщо один чи декілька елементів гальмують роботу системи – їх замінюють. Тож для того, аби втриматися в рамках системи, потрібно справно на неї працювати. Якщо спитати в будь-якого колишнього або чинного патріота-депутата, патріота-чиновника в чому справа, відповідь буде прогнозованою: „Я з усіх сил намагаюся – не дають…” Оце те, про що йдеться.
Одиниці не здатні протидіяти системі. Одну систему може подолати лише інша система.
Така система вже була в українській історії. Це та сила, котра спромоглася своїми рішучими діями зупинити Голодомор 32-33 років ХХ ст. в Україні. Яка найбільшою мірою спричинилася до повалення злочинної імперії СРСР. Це система українського організованого національного визвольного руху з українською національною ідеєю на своєму прапорі, очолювана єдиним авторитетним Проводом.
На превеликий жаль, у часі розпаду СРСР ця система виявилася виснаженою через значні людські втрати в багатолітній нерівній боротьбі з потужними нацистською та більшовицькою системами. А ті кадри провідного активу, котрі заступили місце попередників, виховані в умовах західного демо-лібералізму, відірвані від української дійсності, при збереженні назви й зовнішніх атрибутів проявили повну нездатність до осмислення вимог часу й завдань нації на новому етапі боротьби, а тому не спромоглися очолити процес національного державотворення. Провід опинився в руках людей, вихованих радянською системою, ще більше віддалених від розуміння нагальних потреб української нації. Новий Провід закликав до боротьби за права людини в той час, коли ще не були забезпечені права нації, а лише звільнена територія її проживання. Коли нація в неволі, одна з її складових – людина - не може бути вільною автоматично.
Чому саме українська національна держава є панацеєю і єдиним виходом із ситуації, котра склалася в країні? Та тому, що українці є переважаючою спільнотою в цій державі, нас майже вісімдесят відсотків. Зі своїми тисячолітніми традиціями, зокрема й у площині державотворення, прагненнями, культурними й духовними цінностями, дещо відмінними від цінностей інших націй. Як може суспільство повноцінно існувати, коли в ньому не забезпечене основоположне право „бути самим собою” найбільшої його складової? Без врахування цього фактору будь-які зусилля побудувати щось якісне на цій землі були й будуть недостатніми. Досі бралися до уваги різні соціальні, вікові, класові, ґендерні, економічні фактори, з цілковитим ігноруванням українського національного чинника. Саме тому будь-які зусилля в сфері державного будівництва були марними.
“Без вирішення головного політичного питання – створення української національної держави (УССД) – жодна інша (соціальна, економічна, політична, освітня, культурна, релігійна тощо) проблема ніколи не буде вирішуватися на користь народу” (В. Іванишин)
Головною причиною всіх бід України є бездержавність корінної нації, решта –лише наслідки цього досі невирішеного питання.
Творячи свого часу систему українського організованого націоналістичного руху, Євген Коновалець розумів, що силами однієї, навіть такої потужної організації як УВО, української справи не вирішити. Для цього необхідна участь усього українського народу. Саме тому до творення ОУН було залучено представників різних напрямків і відтинків розрізнених націоналістичних та національно зорієнтованих організацій. А їхні лідери ввійшли до керівного органу новопосталої понадпартійної сили. За кожною з тих організацій стояли люди. Кожна з них отримала в результаті напрямок для діяльності, але вже в єдиному руслі боротьби за Українську Соборну Самостійну Державу. Об’єднавшись у єдину силу, осмисливши єдину для всіх Мету, випрацювавши спільну стратегію і тактику дій, націоналісти змогли об’єднати навколо спільної ідеї національного визволення значну частину українського суспільства. На що кожна з тих партій чи організацій осібно не були здатні. Як результат – приклад величі українського духу в середині двадцятого століття й збереження гідності нації, як запорука її подальшого існування.
Аби не бути знову ошуканими, потрібно усвідомити, чого вимагати від тих, хто проголошує себе черговим „рятівником нації” без максимального залучення зусиль самої нації. Щоб не кричати: „Негідник!” вже post factum, коли в „Україні для людей” „людьми” виявляться лише „обрані”, „Нова країна” - побудованою десь біля берегів чи на островах Середземного моря, „Справедливість” буде по кишені лише тим, хто здатен викласти за неї потрібну суму. З трьох на емблемі „єдиної сили” залишиться лише один палець – середній… Згадайте часи цілковито безкритичного обожнювання Віктора Андрійовича і подальше розчарування в його особі, оточенні, політиці... Кожен, хто приходить зі словами: „Оберіть мене, а про решту можете не турбуватися, будете жити в шоколаді” або „Я і тільки Я здатен ощасливити народ” – ошуканець.
Лише всеохоплююча, масова, за участю всього українського народу національна революція, під керівництвом єдиного авторитетного Проводу з кращих представників народу, метою якої буде здобуття Української Соборної Самостійної Держави – держави української нації на українських етнічних територіях, яка забезпечить українській нації усю повноту державницького життя, кожному українцеві відчуття єдиного повноправного господаря Своєї долі, на Своїй рідній землі, а всім громадянам України інших національностей, не зараженим бацилою українофобії, добробут і процвітання – здатна змінити хід історії і привести українську націю до омріяної віками національної свободи!
