Ідею гасла "Arbeit macht frei", що стало символом примусової праці ув'язнених, нацисти запозичили в більшовиків.
Нафталій Френкель — колишній одеський мільйонер, комерсант та кримінальний авторитет, у час панування більшовизму став значним діячем ГПУ-НКВС СРСР. Саме він був натхненником масової експлуатації невільничої праці в московській імперії зла. Таким чином він є причетним до мільйонів смертей репресованих злочинною системою. Але прізвище цього мерзотника марно шукати серед засуджених за злочини проти людства.
У 1924 році Нафталій потрапив на Соловки. Там, за допомогою хабара, колишній одеський комерсант очолив економічний відділ табору. З дозволу вищого керівництва, Френкель налагодив у таборі роботу майстерень з пошиття взуття, одягу, виробництва шахових дощок. Товари переправлялися в Москву і реалізовувались під дахом ОДПУ. Коли справа почала приносити прибуток, начальство стало прихильно ставитись до Френкеля. Праця репресованих виявилася новим економічним віянням. До цього табори використовувалися лише для ізоляції «ворогів народу», ніякої праці не передбачалося. У більшості випадків «зеків» просто доводили до смерті. Френкель зауважив нераціональне використання праці в'язнів і запропонував використовувати їх на лісорозробках, де щоденно помирало кілька десятків чоловік, яких ховали в ямах.
У 1927 році «він переконав табірне начальство, а пізніше й головного кремлівського упиря, з яким йому влаштували особисту зустріч, що система концтаборів може стати джерелом надходжень у казну значних грошових прибутків, і якщо раніше каральна система не знала, що робити із засудженими, то тепер їх катастрофічно бракувало. У Москву летіли прохання присилати нові партії репресованих». Москва почула.
«…товариш Френкель особисто приймав партії репресованих під звуки оркестру*. Усіх прибулих ставили на коліна в сніг і лічили по головах, а потім це поголів’я гнали в ліс робити просіки для майбутньої залізниці».
Такими були початкові кроки ненажерливого й безжального монстра, яким стала система ГУЛАГ.
*Прихильник марксизму автор «Todesfuge» стверджував, що «смерть це з Німеччини майстер», коли безжальна косарка ненависті пройшлася колосистою нивою його нації. Коли ж прототип цієї пекельної машини нещадно скошував до кореня мільйони українців, «майстри» що її обслуговували, правдиво, не були для поета посланцями мороку. І над Кремлем йому, вочевидь, не темніло ніколи, а завжди сяяло сонце.
0 коментарів
