Russen für die Preußen/Russia for Prussia

На московії полюбляють називати Україну "проєктом Заходу". Але ж мовчать холопи прусскіє про те, що мешкають на території держави, яка сама є проєктом Софії-Авґусти-Фредеріки Ангальт-Цербст-Дорнбурзької (нім. Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg) — уродженки пруського міста Штетін (нім. Stettin). На що вказує навіть назва країни "russia", яка є усіченою похідною від найменування країни-метрополії Prussia, аби не виникало сумнівів та слугувало замаскованим нагадуванням — хто є справжнім господарем земель "от Лондона до Єнісєя", починаючи від середини 18 ст.

Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ (Катєріна ІІ), (нім. Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg) донька Христіана Авґуста Ангальт-Цербстського та принцеси Йоганни Елізабет з роду Гольштайн-Готторп одружилася із Карлом Петером Улріх фон Гольштайн-Ґотторпом, (нім. Karl Peter Ulrich von Holstein-Gottorp).

Їхній син (імператор Павєл І), вірний нащадок роду Гольштайн-Готторпів та Ангальт-Цербст-Дорнбурґів, одружився із принцесою Августою-Вільгельміною-Луїзою Гессен-Дармштадтською; після її смерті — з принцесою Софією-Марією-Доротеєю-Августою-Луїзою Вертембергською (нім. Sophia Marie Dorothea Augusta Luisa von Württemberg.

Діти від останнього шлюбу: імператори Алєксандр І (не залишив престолонаступників) та Ніколай І.

Ніколай одружився із Фредерікою Луїзою Шарлоттою Вільгельміною Прусською (нім. Friederike Luise Charlotte Wilhelmine von Preußen і від них народився наступний імператор Алєксандр ІІ.

Алєксандр одружився із принцесою Максиміліаною Вільгельміною Ауґустою Софією Марією Гессен-Дармштадтською (нім. Maximiliane Wilhelmine Auguste Sophie Marie von Hessen und bei Rhein) матір’ю імператора Алєксандра III.

Алєксандр ІІІ був одружений із Марією Софією Фредерікою Дагмар (Да́гмара), (дан. Marie Sophie Frederikke Dagmar), донькою короля Данії Крістіана IX.

Іхній син Ніколай ІІ, у свою чергу, взяв за дружину Алісу-Вікторію-Гелену-Луїзу-Беатрису (Alix Viktoria Helene Luise Beatrix), принцесу Гессенську, доньку Великого герцога Гессенського-Дармштадського Людвіга та дочки Королеви Вікторії, Аліси Великобританської.

Таким чином, усі імператори російські, починаючи від Катєріни ІІ, були німцями-прусаками.

Та й до них було не краще: родоначальником попередньої царської династії Романових був такий собі "Андрей Кобыла", який жив у XIV столітті та згідно із сімейною легендою походив також із Пруссії (Ольденбурзька династія).

На зображенні: Софія-Августа-Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурзька — кличка "Єкатєріна ІІ" зі своїм чоловіком Карлом-Петером-Ульріхом Шлезвіґ-Ґольштайн-Ґотторпським (нім. Karl Peter Ulrich von Schleswig-Holstein-Gottorf) — кличка "Пйотр ІІІ". Засновники "православної" царської династії Ґольштайн-Ґотторпів — кличка "Романови", нащадки яких, одружуючись з персонами німецького походження (лише у двох випадках зі шведською та англійською принцесами) сиділи на "русскому" престолі до 1917 року.

"Людяні" вбивці

...те, що гітлерівці використовували газ у концтаборах для знищення в’язнів, є беззаперечним злочином.
Але ніхто чомусь не називає лиходієм знану особу, драматурга і публіциста, лауреата Нобелівської премії з літератури Бернарда Шоу, який відкрито виступав за застосування «гуманного газу», як способу позбавлення від «паразитів» суспільства. Нацисти втілили його ідеї. Шоу не був нацистом. Він сповідував марксизм, який, як бачимо, своїми ідеями мало чим різниться від гітлеризму.

Але практику застосування газу для знищення в’язнів започаткували ідейні однодумці Шоу – марксисти, російські більшовики. «Очільник групи, що займалася розстрілами за рішеннями «трійки» управління НКВС Московської області, лейтенант держбезпеки Ісай Давидович Берг прославився тим, що у 1936 році запатентував «автомобіль-душогубку», у якій смерть закритих там в’язнів наступала внаслідок отруєння вихлопними газами. У кузов фургона, обшитого зсередини оцинкованим залізом, пророблявся отвір, через який за допомогою гумового шлангу надходили вихлопні гази, від отруєння якими за 20-30 хвилин засуджені у фургоні втрачали свідомість, а за 40-50 хвилин помирали. Відбувалося це при перевезенні приречених із однієї в’язниці в іншу. «Завантажили в Таганській чи Бутирській тюрмі живих – в Бутово вивантажили трупи…». На цю справу переобладнували фургони для перевезення хліба. Пересічні мешканці Москви навіть не здогадувалися, що повз них вулицями міста їздять такі машини-убивці. На будках фургонів навіть напис «Хліб» не замальовували.

Сам Берг пояснював, що: «без цього вдосконалення неможливо було виконати таку величезну кількість розстрілів». Оскільки доводилося знищувати дуже багато «ворогів народу» — до п’ятсот осіб за добу.

Гітлерівці лем перейняли успішний досвід.

Творець «концтаборів нового типу» Нафталій Аронович Френкель

Ідею гасла "Arbeit macht frei", що стало символом примусової праці ув'язнених, нацисти запозичили в більшовиків.

Нафталій Френкель — колишній одеський мільйонер, комерсант та кримінальний авторитет, у час панування більшовизму став значним діячем ГПУ-НКВС СРСР. Саме він був натхненником масової експлуатації невільничої праці в московській імперії зла. Таким чином він є причетним до мільйонів смертей репресованих злочинною системою. Але прізвище цього мерзотника марно шукати серед засуджених за злочини проти людства.

У 1924 році Нафталій потрапив на Соловки. Там, за допомогою хабара, колишній одеський комерсант очолив економічний відділ табору. З дозволу вищого керівництва, Френкель налагодив у таборі роботу майстерень з пошиття взуття, одягу, виробництва шахових дощок. Товари переправлялися в Москву і реалізовувались під дахом ОДПУ. Коли справа почала приносити прибуток, начальство стало прихильно ставитись до Френкеля. Праця репресованих виявилася новим економічним віянням. До цього табори використовувалися лише для ізоляції «ворогів народу», ніякої праці не передбачалося. У більшості випадків «зеків» просто доводили до смерті. Френкель зауважив нераціональне використання праці в'язнів і запропонував використовувати їх на лісорозробках, де щоденно помирало кілька десятків чоловік, яких ховали в ямах.

У 1927 році «він переконав табірне начальство, а пізніше й головного кремлівського упиря, з яким йому влаштували особисту зустріч, що система концтаборів може стати джерелом надходжень у казну значних грошових прибутків, і якщо раніше каральна система не знала, що робити із засудженими, то тепер їх катастрофічно бракувало. У Москву летіли прохання присилати нові партії репресованих». Москва почула.

«…товариш Френкель особисто приймав партії репресованих під звуки оркестру*. Усіх прибулих ставили на коліна в сніг і лічили по головах, а потім це поголів’я гнали в ліс робити просіки для майбутньої залізниці».

Такими були початкові кроки ненажерливого й безжального монстра, яким стала система ГУЛАГ.

*Прихильник марксизму автор «Todesfuge» стверджував, що «смерть це з Німеччини майстер», коли безжальна косарка ненависті пройшлася колосистою нивою його нації. Коли ж прототип цієї пекельної машини нещадно скошував до кореня мільйони українців, «майстри» що її обслуговували, правдиво, не були для поета посланцями мороку. І над Кремлем йому, вочевидь, не темніло ніколи, а завжди сяяло сонце.
0 коментарів