Ти мовчки, панночко,

робиш його щасливим.

Тієї й мови що

під ребрами “хочу!”

б'ється серце холодне кволо

і крізь запітніле віко

тріпоче тіло ночі хтиве,

і чеканню втрачено лік.

І втік би, може, сердега,

та годі

хоч глянути

за крéйдяне коло.

Продовжуй робити

його щасливим...

Тільки не розтуляй повік!