Роман Жахів і його гримуар "Аркан"

Інга КЕЙВАН

Роман Жахів — організатор та учасник літературно-мистецьких акцій, покликаних сприяти розвитку та популяризації сучасної української літератури. Письменник увійшов в український літературний процес ще на початку 90-х, читачам більше знаний як поет, автор художньо-публіцистичних і публіцистичних творів. Його твори опубліковані в журналах, альманахах, інтернет-виданнях, блогосфері. Нарешті Роман Жахів пропонує любителям літератури власну книгу, якою представляє себе як своєрідного прозаїка.

Жахів Роман. Аркан: ґримуар / Роман Жахів. — К.: Видавництво Сергія Пантюка, 2014. — 152 с. ISBN 978-617-564-022-7

Історія створення повісті "Аркан" тягнеться ще від початку 90-х років. Саме тоді виникла ідея, але, за словами самого автора, "бар'єр перед листком чистого паперу" не давав їй почати втілюватися у матерію тексту. Та згодом Роман Жахів навчився його долати і в 2006 почав працювати над текстом. Роботу закінчив 2008. Потім були численні спроби видати повість, що завершувалися нічим. Хоча важливість цього твору, не в останню чергу, полягає в застереженні українцям: дуже легко, втративши пильність і притомність, загубити те, що є справді цінним. Зрештою, все відбувається вчасно. І саме тепер, коли у результаті потрясіння, яке пережила і продовжує переживати Україна, "Аркан" має знайти своїх читачів. Адже повість змушує замислитися над історично-ментальною спричиненістю актуальної суспільно-політичної ситуації.

Події повісті сягають скіфських часів (автор наполягає на самоназві скіфів — сколоти). Головний персонаж Лан-сколот. Саме навколо його пригод, мандрів і будується основна сюжетна лінія твору. Усі події об'єднані образом одного артефакту — золотого келиха, який, за народотворчим міфом, разом із золотими плугом, ярмом і сокирою впав з неба на зорі виникнення сколотів. Втрата цієї святині призвела до часів смути. "Розбрат і чвари насіли тоді на землі сколотів, роди йшли війною на роди, горіли міста і селища, хвилі їдкого диму й попелу від згарищ висіли густими хмарами над світом, наче його із квітучого Раю скинуто раптом до пекла за вельми значну провину. Провина була справді неабияка — втрата Божого дарунку". Вражають надто чіткі паралелі з тим, що відбувається в Україні вже більше, ніж півроку. Та постійні візії в літературі є лише прикрим свідченням того, що історія замкнулася у порочному колі, констатацією неусвідомлених і невиправлених помилок. І чим довше ходити цим колом, тим на глибшу яму перетворюється шлях, тим важче вибратися, стає більше темряви і менше світла. Тому моторошна картина, якою розпочинається повість, дуже логічна з погляду розвитку історичних подій. Це показ того, що відбувалося після розгрому Батурина. І ніби маємо асоційовану прив'язку до певної події, визначеного часу і місця, та не полишає відчуття своєрідної рухливої застиглості цієї картини. "На горі догорав Батурин. Дзвони на церквах завмерли. Удушилися. Німота панувала над усим християнським світом. Внизу, Сейм-рікою пливли закривавлені, обдерті до спіднього трупи чоловіків і жінок, юнаків і дівчат, старих і підстаркуватих, чубатих козаків, стрижених "під макітру" городян, і зарослих бородатих селюків вперемішку (смерть не завважує ні станів, ні статі, ні віку). Подекуди на мілинах чи закрутах ріки вони утворювали гаті. І, на тих місцях, гучно пересварюючись, тільки їх і було чутно, справляли свою криваву учту чорнопері посланці самого диявола — ворони. Ласуючи досхочу людськими очима і їхніми не сподобленими сповіди душами, по-пекельному бенкетували на всю широчінь своїх огидних пельок". Здається, Сейм тече не так, як то має відбуватися за законами природи, а колом — разом з усіма трупами, а посередині курган із убієнних немовлят, на який наштовхнувся старий сліпець і вдруге посивів від жаху.

Щодо жанрових особливостей "Аркану", то його можна було б означити як пригодницьку повість, як квест. Сам автор називає свій твір ґримуаром. Усе це слушно, оскільки є мандрівка, наповнена різними пригодами, персонажами, є мета, на шляху до якої безліч небезпек, перешкод. Опису подій властивий динамізм. Це все те, що робить повість читабельною. Та вже авторське визначення жанру твору підводить читача до іншого рівня "Аркану", до прихованого змісту, який містить у собі важливе смислове навантаження. Безперечно, повість потребує детальної контекстуальної рецепції, яка передбачає відповідну підготовку, оскільки творові властива інтертекстуальність, алюзійність. Роман Жахів, працюючи над текстом, залучав фольклорні матеріали, історичні джерела, релігійно-філософські системи, міфологічні уявлення, навіть знання із народної медицини.

Особливу увагу автор приділив мові твору. Він намагався досягти питомо українського звучання. Саме цим пояснюється цілковита відсутність у тексті не властивої питомим словам букви "ф".

Художньо довершені мова і стиль "Аркану", образна насиченість, яскраві персонажі, цікавий і динамічний сюжет, інтрига, можливість різнорівневого прочитання свідчать про те, що українську літературу можна привітати ще з одним хорошим, самобутнім автором. Очевидно, що повість здобуде досить широку читацьку аудиторію, адже її автор піднімає і намагається збагнути особливо сьогодні і особливо очевидну для всіх проблему рокованості України. На питання, якою Роман Жахів бачить свою читацьку аудиторію, він відповідає — небайдужою.

"А цілком свій скарб книга відкриє лише тим, кому сама захоче, адже відомо, що завершені тексти живуть власним, незалежним від волі своїх творців, життям", — Роман Жахів.