вівторок, 12 квітня 2016 р.

Зіновій “Крук” Багрій і книги

Згадуючи друга

Продефілювати “Красною площею” Москви, в лавах побратимів із ВО “Тризуб” ім. Степана Бандери. Салютуючи золотому відблиску Володирового Тризуба на маківці Спаської вежі Кремля. І крикнуть: “Слава Україні! Щоб аж здригнулася Земля”. Аби опісля, московські таблоїди рясніли повідомленнями типу: “Главная площадь століци насквозь пропахла бандеровской кірзой”. І посміхатися своєю неповторною посмішкою, читаючи це в затишному фотелі кнайпи десь у затінку “Патріарших”, смакуючи кавою по-Львіськи з цукром і високогантунковим кон'яком, (бо Львіського лікеру “Старе місто”, у московії — днем з вогнем). Оцінювати при цьому своїм досвідченим поглядом місцевих пань, за звичкою називаючи їх по-галицькому “кобітами”. А ті, неодмінно, зачаровані його очима, барви погожого літнього неба, повинні були би пускати йому у відповідь “бісиків”. Так хотілося Крукові аби це його бажання колись таки здійснилося. Свого часу мав приємність шпацірувати в організаційному однострої вулицями “Вічного міста”. Рим, його лицезрів, Москві — не судилося. Аннушка таки розлила олію.

“Дефіляда в Москві” Василя Кожелянка. Напевне, найулюбленіша книга Зіновія. Подарований Крукові примірник, автор підписав із жартівливим натяком: “Саме тому Зенику.”. Узагалі, творчість Кожелянка викликала в Багрія неабияке захоплення. І сам залюбки читав, і іншим палко рекомендував.

Василь Кожелянко, письменник, піонер жанру “альтернативної історії” в українській літературі, походив із Буковини. До слова, Чернівці пам'ятають юного Зіновія Багрія, студента будівельного технікуму і футболіста. Від столиці Буковини залишились у Крука лише теплі, приємні спогади.

Кожелянко переставився до інших світів у серпні 2008 року. У віці п'ятдесяти і одного року. Зіновію Бог відміряв п'ятдесят і шість. Іноді замислююсь: чому деяким людям відведено більше, а іншим менше земного буття. Чому ці дві, такі близькі мені людини відійшли “так рано”?

Мабуть, земний час обидвох був більш щільним, ніж у інших. Тому й здається коротшим. Проживали вони своє життя більш концентровано. Справу, для якої хтось потребує, скажімо, цілого дня, вони встигали зробити протягом лічених годин. Це як ті ж книги: обсяг може бути однаковим, а їхня об'ємність різниться через щільність друкованого тексту.

Книги...

З книгами у нас йде справа так само, як і з людьми. Хоча ми з багатьма знайомимося, але лише деяких обираємо собі в друзі, в супутники життя.”, — писав німецький філософ-людинознавець Людвіґ Фойєрбах. У Зіновія було стільки ж друзів, скільки він прочитав книг — дуже багато. Хоча, власною книгозбірнею похвалитися не міг — ділився з друзями і знайомими, роздаровував. До нього прихилялися. Був він і чудовим оповідачем, і добрим порадником, і чуйним розрадником. Знання почерпнуті з книжок, йому у цім допомагали. Пригадую, якось протягом не менш, ніж години між нами відбувався “battle”: співали з ним коломийок, імпровізовано складуючи їх тут таки. При чому, умовою було: парирувати не зволікаючи. Треба, погодьтесь, неабияк володіти словом, аби вести тривалий час таку баталію.

Шанував високу лірику, не гребував белетристикою, а найбільше захоплювався історичними трудами про древнє й нещодавнє минуле України, бо щиро жив Україною. І боровся за Україну.

Таким він мені і пам'ятатиметься.

Немає коментарів:

Дописати коментар