пʼятниця, 23 листопада 2012 р.

До річниці Голодомору 1932-33 р.р. в Україні

Уривок із мого ґримуара "Аркан"

А ще перед тим пронісся повз нього полум’яний вихор і проволочив за собою на шнурівці закривавлений зойк. А потім тисячі таких же болючих зойків злилися в один і Лан ще більше вжахнувся. Вже за мить тисячі вогняних вихрів гасали навколо з диким завиванням і свистом. Там де вони прокочувалися залишалися опісля тільки обвуглені людські кістяки. Усе затягнуло димом, довелось припасти долі, щоб не вчадіти. Раптом зойкнуло з такою силою, що йому заклало вуха. Після цього сталася цілковита тиша. Лан підняв голову і з цікавості роздивився кругом себе. На горі догорало якесь місто. Усе навколо німувало. Світ німував. Внизу, рікою пливли закривавлені, цілком голі, трупи чоловіків і жінок, юнаків і дівчат, старих і підстаркуватих, чубатих воїнів, стрижених “під макітру” городян, і зарослих бородатих селюків вперемішку. Подекуди вони утворювали гаті і, на тих місцях, пересварюючись гучно (Лан не чув їхнього каркання, лише бачив, що ті відкривають дзьоби), справляли свою криваву учту ворони, ласуючи до схочу людськими очима і душами. А трохи поодаль: ціла купа (кілька сотень) мертвих немовлят від двох років і менше. Усі із розтрощеними голівками. Одне із немовлят було ще живим. То був хлопчик. Лан нахилився над ним і помітив на шиї малого срібний оберіг у вигляді меча. Точнісінько такий, як бачив на хлопцеві зі свого сну. Лан хотів взяти його до рук, роздивитися ближче, але видиво, як і попередні, зникло. Розвіялося. Натомість з’явилося інше: теж діти, теж замордовані, але на років десять-п'ятнадцять доросліші – приблизно, Ланові однолітки. Хіба неживі можуть рости ще й дорослішати? – подумав Лан. Він бачив, як у мерців миттєво видовжуються нігті й волосся, та щоб таке…

Але те, що він побачив пізніше, довело йому можливість втілення у цьому просторі ще більш незбагненного, ніж те, що було досі. Тим часом, до цих пір тільки бліді, майже прозорі видива, почали наливатися барвами. Якоїсь миті, наче хтось невидимий повиймав чопи з прихованих велетенських діжок і простір почало затоплювати червоною рідиною. І ось що було незбагненним – рідина заповнювала не діл, а стелю простору, наче звисала згори утримувана якоюсь таємною силою у такому неприродному положенні. Низенькі приземлені люди під цим морем ходили вільно, але, видно було, що вони страх як налякані. Острах перед ймовірністю того, що воно відліпиться від стелі і заллє їх або захопить загребущою хвилею, міг би запросто прочитати на воскових обличчях навіть неписьменний. А високі зростом – захлиналися у тій рідині. Дивно було за цим спостерігати. Адже варто було, здається, лише зігнутися чи впасти на коліна, і вони були б врятовані… та, чи то порода якась особлива, чи що, але були ті диваки якимись негнучкими, і тому, вже навіть мертві продовжували стояти із синіми розбухлими обличчями потопельників. Але й тих, що були невисокими, не обійшла печальна участь: з червоного моря з’являлися велетенські щупальці і безперестанку хапали коротунів, затягували до пучини, а та вивергала їх із себе вже неживими. Повсюдно валялися трупи. І було їх уже не декілька сотень, а сотні разів по сто, а то й у сто разів по сто більше. Потім червона рідина стала братися згустками і з тих ґудзів рясно посипалися лялечки, які тут-таки гучно хрускали, і з них вилітала вогненна сарана. Вона знавісніло пожирала все їстівне на своєму шляху. Не втамовувала якийсь одвічний нестримний голод, а саме люто знищувала спожиток, не переймаючись необхідністю його перетравлення. Слідом за сараною йшло страховинне чудовисько з незліченною кількістю рук, у кожній з яких тримало по удавці. Спіймавши на ту удавку чергову жертву, несамовито висмоктувало з неї людські соки. А вже ця потвора, видно, насичувалася своєю поживою. Чим більше жертв, тим більшою ставала вона сама, і ще більше рук з’являлося на її тілі, що стрімко вибивалося і вшир, і вздовж. Ті, що опинялися у зашморгу миттєво марніли. Потім відкинуті вони помирали довгою важкою смертю.

– Хліба! Хлібчика, – благально просили живі кістяки самими очима і простягали до неба гострі костомахи рук, і від розпуки гризли одне одного…

Сухарик у торбинці пропікав Лана до серця крізь шкіру торби, одяг, власну шкіру. Але як він міг зарадити цим людям, маючи декілька крихт біля себе?

– Я знаю де є хліб! – пролунав раптом чийсь голос, – усі гайда за мною.

– За ним, за ним… – загуло повсюдно, – веди нас!.. Хліба! Хліба! Хліба…

Шалений людський вир у загальному нестримному пориві підхопив Лана і поніс за собою. Він не міг ні опиратися, ні вирватися із цієї очманілої чорториї. Бурхлива ріка занесла його своїм потоком в якісь темні вузькі підземелля. Нестерпний сморід увірвався до Ланового нутра через ніздрі, задуха здавила горло. Під ногами відчувався хрускіт і чавкання помиїв та напівзогнилих недоїдків. Натовп жадібно кинувся набивати шлунки тією гидотою, плазуючи, розчавлюючи одне другого натиском тіл. Найпершими, звісно ж, гинули маленькі діти. Та натовп не зважав на їх благання. Несподівано входи до підвалів зі скреготом замкнулися, і кам’яна темрява холодними слизькими брилами стиснула юрбу і поховала в собі. А розпачливі волання, голосіння й бідкання, згустившись, утворили таку тисняву, що підземелля й саме, здавалося, застогнало від болю.

Вселюдне божевілля немов втілилося в окрему істоту, яка раптом несамовито зареготала: “Ги, ги, ги… Дармові харчі бувають тільки в пастці, дурні!” І від запізнілого усвідомлення цієї істини запала загальна мовчанка.

середа, 21 листопада 2012 р.

Януковичі - спадкоємці скіфських династів

Багато хто вважає, що світ змінюється і те чим жили люди в сиву давнину є несприйнятним для нинішніх поколінь Адамового племені.

А сказано в Книзі: "Буде те, що вже було. Здійснюється те, що вже здійснювалось. І немає нічого нового під Сонцем. Трапляється таке, про що кажуть: - Дивись – ось нове! А воно вже було в тих віках що нам передували...".

Виявляється, що нинішня форма урядування в Україні сягає своїм корінням ще Скіфських часів. "Останнім часом в зв'язку з тривалими дискусіями щодо характеру та форми влади правителів скіфів та Скіфії взагалі, все частіше замість терміну царі використовують термін династи.", - зазначено в статті з вікіпедії http://uk.wikipedia.org/wiki/Скіфські_царі

"Скіфи або скити (самоназва сколоти) — в сучасній науковій літературі група племен, які жили у VII — III ст. до н. е. на землях Великого Євразійського Степу, тобто теперішньої України, та Середньої Азії, а згодом, до ІІІ ст.до н. е., в Криму і називали себе «сколотами».

У тій же Вікіпедії, можна віднайти і визначення терміну: Династ (від др.-греч. Δυνάστης (δυναστεία) - Володар) - у древніх, наприклад, у Геродота, цим словом позначалися невеликі володарі в негрецьких землях.

Однак, Аристотель вживає це слово для позначення особливої ​​форми державного правління: розгнузданої олігархії. " Династія "є для нього особлива форма олігархії, яка відноситься до законної олігархії так само, як охлократія до демократії і тиранія до монархії.

Таке розуміння слова не було вперше встановлено Аристотелем, але існувало вже й раніше. Фукідід використовує його, кажучи про фессалійців, а в мові фівян - проти платейців, причому додається, що ця державна форма найближче стоїть до тиранії. Таким чином, "династія" позначає спочатку протизаконну, насильницьку владу небагатьох, однаково відмінну як від тиранії, так і від олігархії. Тому слід, наприклад, і так званих "тридцять" в Афінах називати не "тиранами", але "Династами".

От і виходить, що нинішня "особлива форма олігархії (насильницька влада небагатьох)" - це відлуння історичних процесів, котрі мали місце в історії українських земель.

вівторок, 20 листопада 2012 р.

Расові чистки в "Динамо"

Головний тренер Київського "Динамо" Олег Блохін має намір в міжсезоння докорінно оновити команду.

На трансфер будуть виставлені бразильці Бетао, Леандро Алмейда, Раффаель; нігерійці Лукман Аруна, Аїла Юссуф і марокканець Бадр Елькаддурі, - заявляють поінформовані дерела в інтернеті.

Також до Мілану повернеться орендований нігерієць Тайє Ісмаіла Тайво. Натомість, уже відомо, що до складу Киян приєднається Ворсклянин Євген Селін (гравець збірної України). Також ведуться переговори із Запорізьким Металургом про перехід двох молодих гравців — Едуарда Соболя і Андрія Цурикова.

Чи значить се, що Блохін прагне укомплектувати рідну команду вітчизняними гравцями? Адже найбільші досягнення "Динамо" були здобуті свого часу без кольорових легіонерів.

То, можливо, новий тренер біло-синіх намагатиметься відтворити команду своєї молодості?

"Динамо" Київ - переможець "Кубка володарів кубків" 1986 р.

понеділок, 20 серпня 2012 р.

C++ друга державна

У зв'язку з прийняттям Закону України "Про засади державної мовної політики", Асоціація програмістів України (АПУ) звернулася до законодавців з вимогою внесення поправок до закону ківалова-колєснічєнка. А саме: визнати однією з державних, мову програмування C++

"Треба жити майбутнім, - зазначають у зверненні програмісти, - а мова програмування є не менш поширеною серед громадян України, ніж інші мови (язикі). А в подальшому взагалі витіснить зі вжитку традиційні".

Нагадаємо, що за тиждень до цього, було надіслане схоже звернення підписане мільйонами СМС-мовних громадян з вимогою надати статус офіційної - мові СМСок.

субота, 11 серпня 2012 р.

Homo Ludens

Перший трамвай наше місто побачило у 1897 році. Одна з місцевих газет написала з цього приводу наступне: "Вчера відбулася пробна їзда трамваю. В ринку від нього сполошилися коні капітана Гана і наїхали на бронзівника Абрагама Грінберга і его хлопця Нухима Гроса. Один від того має підбите око, другий скалічену руку. Взагалі люди мало пильнуються трамвая. Вчера якась пані мимо сигналів дзвінком підлізла під трамвай так, що не прийшло до нещастя. Машиніст затримав віз на місци, хоч їхав з гори. Але не завсігди можна спускатися на силу гальми і на притомність машиніста тому не завадило би людям більше осторожности".

Загалом, трамвай, після певних початкових пересторог, надалі сприймався мешканцями не як засіб пересування, а, рачій, як цікава забавка.

Забавки бувають різними. А люди, як відомо, вельми полюбляють гратися. Одне з одним, із долею, із законом (людським і Божим), просто клеїти дурня (теж своєрідна гра)… Про цю властивість — більше у відомій праці Йогана Гейзінґи.

У зв'язку з цим, пригадую один випадок, котрий мене колись дуже вразив. Це сталося на зламі історичних епох, коли в нашому місті місце одних панів зайняли інші. У подібні часи, як правило, відбувається таке явище як десакралізація колишніх цінностей. Усе попереднє оголошується неправильним, а нове — єдино правдивим.

Більшість суспільства, зазвичай, швидко переймає встановлені правила гри. Оскільки, наділене природою стійким інстинктом самозбереження, здатне пристосовуватись до будь-яких обставин — з одного боку, а «нові закони», які нібито, надають індульгенцію на гру з «минулим» — з іншого. І тоді, те, що ще зовсім недавно вважалося би неприйнятним, стає буденним.

Двоє приятелів, переситившись традиційними видами ігор, вигадали собі нову: хто переплюне іншого в зухвальстві. І пішло, як мовиться, поїхало: паплюження надгробків на міських кладовищах, справляння природних потреб у громадських місцях, і т.д., і т.п., і… Раж захоплював молодиків дедалі більше і більше. А тривала безкарність, плодила нові й нові безумства.

Якогось ранку, один із приятелів їхав у трамваї. Повз вікна пропливали ще напівсонні міські краєвиди. Проїхали повз церву Св. Параскеви, минули міську заставу, за якою трамвай гальмував і стишував хід, бо дорога раптово ковзала вниз. Наше місто, щоб ви знали, побудоване на семи пагорбах, як і місто численних історичних пам'яток та осідку наступника апостола Петра — величний Рим.

Парубок був, очевидно, більш ніж задоволений собою. Принаймні, в очах його сяяла втіха. Йому вдалося обійти свого суперника, — був більш ніж упевнений в цьому. У хлопця на колінах лежав паперовий згорток округлої форми. З цього пакунка, він того не помічав, мабуть, засліплений усвідомленням своєї перемоги, на долівку скапувала кров.

Аж раптом, щось пішло не так. Трамвай зіскочив з рейок, і по крутому схилу полетів з прискоренням, скрегочучи металом, вниз. А зупинився, вщент понівечений, аж біля вокзалу залізниці. Щастя, що в цю ранішню годину, пасажирів не було, окрім одного. Його і витягли скривавленим й поламаним з металобрухту. Вагонопровідник устиг раніше вискочити, на ходу.

Тим часом, місто, швидше за політ трамваю, облітала звістка, що хтось, вночі, обезголовив мармурову статую Марії, що на площі Ринок.

субота, 4 серпня 2012 р.

Зі спогадів про "Паломництво в країну Сходу"

...вона ледь-ледь торкалася до мене -

то поглядом, то пахощами, то думками...

й зуміла виплекати, квітникарка Ками,

в моєму серці золотавий Лотос.

пʼятниця, 27 липня 2012 р.

Сили темряви і сили світла. Москва чи Київ?

Я не є адептом окультизму. Але й поверхове знайомство з езотерикою дає мені змогу побіжно проаналізувати деякі речі, котрі і так не є потаємними, а лежать просто на поверхні пізнання. І не потрібно «третього ока» чи магічного кристалу, щоб це побачити.

«Де твій скарб, там буде і серце твоє» (МТ. 6:21)

Київ. Місце хрещення Русі. Його осердя зусібіч оточене святинями: Софія Київська, Андріївська церква, Михайлівський Золотоверхий, Печерська Лавра… Тут є місце Сили, що породжує духовну енергетику. Енергію Життя. Тут є джерело Світла. В обрамленні древніх храмів зосереджене духовне, культурне, політичне й ділове життя столиці, а відтак країни.

Йдемо далі.

Багатьом відомо, що самісіньке серце столиці Російської Федерації Москви, знаходиться на місці, котре добряче просякнуте кров’ю і горем людським. Від давніх часів, сьогоднішня «Красна площа», була лобним місцем. Майданом страт. Згадаємо хоча б картину Сурікова «Ранок стрілецької страти», котра відтворює справжні трагічні події 1698 року. Або уявімо собі понівечений скривавлений труп Лжедмітрія, який валявся там довший час для загального огляду. Лік тих, хто був насильницьки позбавлений життя на цьому місці, не на десятки і не сотні душ. А в країні процвітаючого атеїзму, її перетворили на справжнє, щоправда елітне, кладовище. Причому поховання відбувалися не за християнським обрядом.

А одного так взагалі не закопали. Хто відає про упирів (заложних мертвяків), той зрозуміє. Валаський князь, жертвами котрого були декілька сотень підданих, незаслужено зажив слави найкривавішого лиходія в світі. Ой як далеко йому до справжніх монстрів, дух яких витає над Кремлем.

Центр будь-якої столиці, безперечно, є «місцем сили». То якої в цьому випадку?

Чи не тому (а які можуть виникати сумніви) історія московської держави така кривава, агресивна і шовіністична? Послухати лише їхнього задорного речника (улюбленця російських мас): «… кавказці — «тварі», японці, китайози — «обєзьяни», українці — пришелепкуваті, прибалти — «тормоза», американці, чукчі, інші інородці — тупі дебіли… одні ми русскіє мілєє всєх і краше». «Всєх мочіть в сортірє!» Хтось скаже: «Був ще Петербург». Погоджусь, був «Культурная століца». Але і він стоїть на, не відспіваних, кістках тисяч його будівничих, безжально втоптаних Петром в болото.

Тож який Егрегор (ментальний конденсат) керує долею великої країни із цього могильника? Задумайтесь!

То Київ чи Москва?